15 травня 2026 року Менська громада завмерла у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого мужнього захисника — Сергія Патлатова. Місце прощання наповнене квітами, сльозами та невимовним болем втрати, а схилені в пошані голови рідних, друзів, побратимів та представників влади стали символом безмежної вдячності за його подвиг.

Сергій Анатолійович Патлатов народився 16 квітня 1981 року в місті Мена Чернігівської області. Коли хлопчику було років зо два, родина переїхала до Латвії, а згодом — до Херсона, де він закінчив загальноосвітню школу №30. Усе дитинство, зокрема кожні канікули, Сергій проводив у родичів у Мені, тому це місто стало для нього другим домом.

Сергій мав різнобічні інтереси та шукав себе у різних сферах: здобув технічну освіту, працював бібліотекарем. Згодом вступив до вишу та у 2009 році закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Юрист». Працював у сфері адвокатури, потім у торгівлі. Як людина доброї душі, дуже любив дітей, і вони відповідали йому взаємністю. Хоча він не встиг створити власну сім’ю, був люблячим сином, братом, дядьком, племінником та надійною опорою для рідних.

14 березня 2023 рокуХерсонський РТЦК та СП мобілізував Сергія Патлатова до лав Збройних Сил України. Він мужньо боронив Україну на Донецькому, Куп’янському та Курському напрямках. Із травня 2023-го по вересень 2024 року служив у в/ч 4576 на посаді такелажника артилерійського дивізіону, беручи участь у боях за Часів Яр та Куп’янськ.

У 2024 році після додаткового навчання Воїна перевели до в/ч А4718 на посаду гранатометника механізованого батальйону для виконання завдань на Курському напрямку. Двоюрідна сестра Сергія, Анастасія, згадує, що під час першого бойового виходу брат отримав контузію через вибух ворожого снаряда поблизу траншеї. Під час другого виходу в транспорт, яким Сергій пересувався з побратимами, влучив ворожий FPV-дрон, унаслідок чого двоє військових загинули на місці. З третього завдання воїну довелося вибиратися самостійно, оскільки через безперервні обстріли евакуація була неможливою.

На початку січня 2025 року Сергій вийшов на свій четвертий бойовий вихід поблизу населеного пункту Кругленьке Суджанського району Курської області. Під час запеклих штурмів позиція військових була повністю зруйнована та засипана, а зв’язок із бійцем зник. 5 січня 2025 року рідні отримали сповіщення про те, що Сергій зник безвісти. Попри те що 10 січня евакуаційна група змогла дістати з-під завалів тіла двох його загиблих побратимів, подальші пошуки стали неможливими через постійні обстріли.

Протягом одного року та чотирьох місяців Сергій Патлатов офіційно вважався зниклим безвісти. Лише 9 травня 2026 року родина отримала остаточне підтвердження: Сергій Анатолійович загинув 5 січня 2025 року під час виконання бойового завдання. Факт загибелі підтвердила судово-медична експертиза на основі генетичного аналізу.

У Воїна залишилася одинока мати, яка переїхала до Мени у зв’язку з постійними обстрілами Херсонської громади.

Поховали Сергія Патлатова в Мені з військовими почестями на центральному кладовищі.

У цей неймовірно важкий для України час серця кожного сповнені болем та глибокою шаною. Висловлюємо щирі співчуття родині, яка втратила найцінніше — рідну людину, чиє життя стало щитом для нашого спокою. Нехай добрий, світлий спомин про Захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних і друзів, а Господь дасть сили пережити цю непоправну втрату. Низький уклін Воїну за незламність, мужність та найвищу самопожертву заради майбутнього кожного з нас. Вічна пам’ять Герою, вічний спокій його душі, що тепер оберігатиме нас із небес.