4 травня 2026 року жителі Менщини зібралися, щоб віддати останню земну шану Воїну Василю Молочку. Провести Героя прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади та місцевого самоврядування. Його життя обірвалося у лютому 2024 року, але шлях додому тривав довгих два роки.

Війна забирає найкращих, залишаючи глибокі рани в серцях українських родин. Одним із таких відважних захисників став Василь Павлович, чия життєва історія розпочалася на рідній Чернігівщині.

Життєвий шлях Героя

Василь Молочко народився 3 січня 1969 року в селі Бірківка, проте коріння його родини було в селі Осьмаки. Доля рано випробувала його на міцність: хлопчик залишився без матері, тому його вихованням разом із сестрою займалася бабуся.

Після закінчення Осьмаківської восьмирічки продовжив навчання у Сосницькому ПТУ, де здобув професію водія-тракториста. Трудову діяльність розпочав у місцевому колгоспі, а згодом пройшов гартування строковою службою в морській піхоті на північному флоті. Повернувшись до цивільного життя, Василь працював водієм у Менському ДРСУ. Чоловік мав золоті руки — захоплювався столярством і створював чудові вироби з дерева. Друзі та знайомі згадують його як надзвичайно працьовиту, добру та ввічливу людину, яка завжди була готова підставити плече допомоги.

Дорога війни

Мирне життя та улюблене захоплення перекреслило повномасштабне вторгнення росії. 24 лютого 2022 року, коли ворожі танки о 16:30 увійшли в його рідні Осьмаки, Василь працював охоронцем у столиці. Він негайно повернувся додому з твердим наміром захистити рідну землю від окупантів.

26 вересня 2023 року чоловіка призвали на військову службу до складу військової частини А4980. Вже 8 лютого 2024 року матрос Василь Молочко відправився на один із найскладніших напрямків фронту — в район села Кліщіївка Бахмутського району. Саме там, під час виконання бойового завдання, Воїн підірвався на міні. Попри надану медичну допомогу, евакуювати бійця через інтенсивність боїв було неможливо. За кілька годин серце старшого солдата зупинилося.

Останній бій і вшанування пам'яті

Згідно з офіційним сповіщенням з 10 лютого 2024 року Василь Павлович вважався зниклим безвісти під час бою біля Кліщіївки. Проте боротьба за його повернення тривала. Лише 12 грудня 2024 року судовим рішенням було встановлено юридичний факт смерті, що настала 11 лютого 2024 року внаслідок ведення воєнних дій.

Тіло захисника вдалося евакуювати з Донеччини значно пізніше. 1 травня 2026 року Воїн нарешті повернувся на рідну землю, а за кілька днів громада зібралася разом, щоб назавжди попрощатися зі своїм Героєм.

Вічна пам’ять

Неможливо знайти слова втіхи для родини та всіх близьких. Біль від втрати не загоїть час, але пам'ять про мужній подвиг житиме вічно. Ми схиляємо голови перед силою духу Василя Павловича, який віддав життя за вільне майбутнє України.

Вічна пам'ять Герою, вічний спокій його душі!