13 грудня у Чернігові громада провела в останню путь Захисника України — старшого солдата Володимира Володимировича Коваленка, уродженця села Стольне Менської громади. Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, захищаючи незалежність і територіальну цілісність держави.

Володимир Коваленко служив стрільцем-санітаром мотопіхотного відділення 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376). Він загинув 20 вересня 2024 року в районі села Журавка Покровського району Донецької області.

Після бою Володимир вважався зниклим безвісти. Родина жила надією та чекала на звістку. Лише згодом результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель. Поховали воїна у Чернігові, на кладовищі в Ялівщині.

Володимир Коваленко народився 24 червня 1981 року в селі Стольне Менського району. Тут минуло його дитинство, тут він пішов до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де навчався з 1987 по 1996 рік. Мати Героя, Людмила Дмитрівна, пригадує, що він був наймолодшим у родині — добрим, щирим і дуже прив’язаним до близьких.

Після дев’ятого класу Володимир вступив до Київського геологорозвідувального технікуму, де навчався за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Згодом продовжив навчання у Чернігівському державному механіко-технологічному технікумі та успішно його закінчив.

2001 року Володимира призвали на строкову військову службу. Після армії працював менеджером з реалізації побутової хімії у Чернігові, а згодом перейшов у будівельну сферу. Саме там працював до початку повномасштабної війни.

Створив сім’ю, разом із дружиною Людмилою виховував сина Дмитра. Родина оселилася в Чернігові, де Володимир власними руками будував своє мирне життя. За словами матері, сина поважали всі — за відкритість, доброту і готовність допомогти.

25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Володимир добровільно пішов до лав Збройних сил України. Людмила Дмитрівна розповідає, як просила його трохи зачекати, бути більш поміркованим, але він був непохитним. Казав, що дав присягу і залишиться їй вірним.

На фронті Володимир служив чесно й відповідально. Побратими та командири відзначали його надійність, уміння працювати з технікою, готовність підставити плече. Він виконував різні завдання, опановував нові навички й завжди допомагав іншим.

У скорботі від втрати рідної людини залишилися дружина Володимира Людмила, син Дмитро, мама Людмила Дмитрівна та сестри Наталія й Світлана. Менська громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого Захисника. Ми розділяємо ваш біль і сумуємо разом із вами. Світла пам’ять про Володимира Коваленка назавжди збережеться в серцях земляків як про добру людину, турботливого сина й батька та Воїна, який віддав життя за Україну.

Вічна пам’ять Герою. Вічний спокій його душі.