16 листопада у Мені попрощалися з Воїном Анатолієм Нечепоренком. Провести його в останню дорогу прийшли рідні, побратими, друзі, сусіди та представники влади. Громада схилила голови перед мужністю і жертовністю свого захисника.

Анатолій Олександрович Нечепоренко народився 15 липня 1984 року в Мені. Навчався у Менській районній гімназії. З 15 років почав працювати зварювальником на різних підприємствах у рідному місті. Через стан здоров’я не служив у армії, але завжди допомагав іншим і вмів працювати руками. Сусіди згадують, що він мав золоті руки й умів полагодити будь-що.

Пізніше Анатолій переїхав на Вінниччину, щоб доглядати бабусю. Жив у будинку батька, який той передав йому у спадок. Там працював на цукровому та цегельному заводах, встановлював обеліски й пам’ятники. Мріяв повернутися до рідної Мени й придбати тут власну хату. Був у громадянському шлюбі, дітей не мав.

Перебував на обліку у першому відділі Корюківського РТЦК та СП. 23 серпня 2025 року його мобілізували на службу до Збройних сил України.

Спочатку служив у Гончарівську, згодом захищав Україну на Сумщині у званні солдата на посаді старшого стрільця-оператора штурмового відділення 25-го окремого штурмового батальйону (в/ч А4640).

Як розповіла мама Воїна, під час служби Анатолій отримав тяжке поранення. Спочатку його лікували у місцевому госпіталі, після погіршення стану перевели до Києва. Він помер 7 листопада 2025 року у відділенні реанімації та інтенсивної терапії Національного військово-медичного клінічного центру. Причиною смерті стала гостра серцево-судинна недостатність.

Поховали Героя 16 листопада на центральному кладовищі Мени з військовими почестями. У невимовному горі залишилися мати й брат.

Менська громада висловлює щирі й глибокі співчуття рідним Анатолія Нечепоренка. Ми схиляємо голови перед його мужністю та жертовністю.
Вічна пам’ять Воїну. Вічний спокій його душі.