Життя, наповнене працею й творчістю

Олександр Петрович Урванцев народився 26 липня 1989 року в Мені. Навчався у Менській гімназії, потім у Чернігівському професійному будівельному ліцеї, де здобув фах зварювальника. Після строкової служби у Збройних силах України вступив до Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, щоб стати вчителем фізкультури.

Його сестра Юлія згадує: «Олександру все було цікаво. Ще зі школи він ходив до спортзалу, займався спортом і завжди мотивував інших. Він був активний, живий, постійно у русі».

Після навчання Олександр працював тренером, паралельно охоронцем, а згодом захопився відеозйомкою. Самостійно придбав камеру, дрон, техніку для зйомок. «Йому це дуже подобалося, — згадує друг Тарас Набок. — Він почав знімати весілля, свята, спортивні події, а потім став оператором телеканалу “Дитинець”. Це була його стихія».

З 2017 року Олександр працював на телеканалі «Дитинець». У 2023 році пройшов інженерний онлайн-курс “Народний FPV”, де отримав сертифікат оператора дронів. Його професіоналізм, уважність і любов до кадру вирізняли його серед колег.

Війна змінила все

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр не залишив свій фах — фіксував воєнні злочини російської армії у Чернігові. Разом із журналісткою Олександрою Мілашевською він виїжджав на місця обстрілів, знімав зруйновані будинки, школи, лікарні. Саме завдяки його роботі світ побачив реальні наслідки російських атак на Чернігівщині.

«Під час облоги він їздив по місту, знімав оперативні кадри, фіксував удари, щоб це залишилося в історії, — розповідає Тарас Набок. — Він не боявся ризикувати, бо знав, що правда має бути показана».

Після деокупації Чернігова Олександр продовжив знімати сюжети про відновлення міста, долучився до культурних і туристичних проєктів — “Відкривай Чернігів” та “Kolo Clubs”. Але водночас готувався до військової служби. Його цікавили дрони, він збирав і випробовував їх, тренувався, шукав підрозділ, де міг би застосувати свої знання.

Вибір бути воїном

У вересні 2024 року Олександр Урванцев добровільно підписав контракт із 3-ю окремою штурмовою бригадою. Пройшов навчання за кордоном, опанував нову техніку і став оператором великих бойових безпілотників.

«Він обрав саме цей підрозділ, бо хотів бути там, де потрібні знання з дронів. Це була його справа — і на мирній роботі, і на війні», — говорить друг.

Олександр брав участь у визволенні населеного пункту Надія на Харківщині, прикриваючи наступ українських військових дронами. Він віддавав себе справі повністю — так само, як колись своїм сюжетам.

7 жовтня 2025 року Олександр Урванцев загинув поблизу села Чернещина Ізюмського району Харківської області, виконуючи бойове завдання. Йому було 36 років. У невтішному горі залишилися батько та сестра Воїна, рідні, друзі, однокласники, побратими — всі, хто знав Олександра..

Людина, яку запам’ятають

Газета «Деснянська правда» у словах прощання з Воїном написала:

"Рік тому Олександр Урванцев змінив свою операторську камеру, яку колеги жартома називали «дроном», на справжній бойовий безпілотник. Зробив це свідомо — обрав підрозділ і посаду оператора БПЛА, бо хотів залишатися оператором і надалі. Тільки тепер — фіксуючи не життя мирного міста, а ворога.

До війни Олександр був відомим чернігівським телеоператором і журналістом. Його роботи добре знали глядачі місцевих телеканалів: документальні передачі, сюжети про людей, про місто, про його відбудову. Під час облоги Чернігова він не залишив свого фаху — разом із колегами фіксував наслідки російських обстрілів, злочини проти мирного населення, зруйновані будинки, школи, лікарні. Завдяки цій роботі світ побачив, що пережила Чернігівщина у перші місяці вторгнення.

Після звільнення міста Олександр продовжував знімати сюжети про відновлення і розвиток регіону, долучався до створення низки культурних та туристичних проєктів. Його професійність, спокій і відданість справі завжди вирізняли його серед колег.

З початком повномасштабної війни він зробив вибір, який свідчив про його внутрішню силу — став військовим оператором. На фронті працював із тією ж зосередженістю й відданістю, з якою колись знімав цивільні сюжети.

На жаль, сьогодні про Олександра Урванцева ми говоримо у минулому часі. Він загинув, захищаючи Україну.

Колеги, друзі й усі, хто знав його, згадують Сашка як доброго, щирого, світлого чоловіка, який умів помічати красу навіть у найважчі часи. Його пам’ятають не лише за кадрами, які він залишив, а й за людяністю, щирістю та любов’ю до своєї справи".

Поховали Воїна з військовими почестями на центральному кладовищі в Мені.

Менська міська рада та вся громада висловлюють щирі співчуття рідним і близьким Захисника.
Вічна пам’ять Герою. Вічний спокій його душі.

У матеріалі використані фото Суспільне Чернігів.