5 червня 2025 року на фронті загинув воїн Збройних Сил України, наш земляк, менянин, Ірха Олександр Станіславович, 1971 року народження. Кожна історія загиблого Захисника — це біль, гордість і незгасна пам’ять. Це спроба зберегти для майбутніх поколінь приклад справжньої мужності, сили духу та любові до України.

Саме таким був наш земляк Олександр Ірха — талановитий, відкритий, відданий. Людина, яка жила і творила з любов’ю, а коли настав час — без вагань пішла боронити Батьківщину.

Життєвий шлях

Олександр Станіславович Ірха народився 18 серпня 1971 року в місті Мена. Навчався у Менській середній школі імені Леніна.

У зрілому віці жив у Києві, займався дизайнерським ремонтом та створенням інтер’єрів як приватний підприємець.

Солдат Збройних Сил України

Коли росія повномасштабно вторглася в Україну, Олександр у перші ж дні війни вступив до загону територіальної оборони в Києві. Брав участь у боях на Чернігівщині, Сумщині, далі – на Донеччині, зокрема у Бахмуті. Служив у званні солдата, був мінометником 74 окремого батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони (в/ч А7126).

Останній бій

5 червня 2025 року Олександр Ірха загинув поблизу м. Гуляйполе на Запорізькому напрямку. Бліндаж, де перебував його розрахунок, зазнав удару кількох ворожих FPV-дронів. Героя поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища у Києві.

Спогади, які болять, але й надихають

Лариса Ірха, сестра Воїна, розповідає: «Олександр Ірха - Людина, яка зробила свідомий і важливий для себе вибір — не через тиск чи обставини, а власним серцем і совістю. Коли багато хто ховається від повісток, шукає обхідні шляхи чи довідки, Олександр зробив навпаки - видалив із військової книжки запис про звільнення з лав радянської армії за станом здоров’я, де було вказано, що він непридатний до служби. Пояснивши своє рішення, рідним: «Хто, як не я? Якщо всі будемо ховатися, хто тоді захищатиме наших жінок і дітей?» Він пішов — без вагань, без гучних слів. Просто, по-чоловічому. Не даремно там, на фронті, він отримав позивний «Бут» — як цей камінь, скромний, але міцний у своїх переконаннях. Надійний, справжній. Він був там, де найважче. Не терпів пафосу — просто робив свою справу. Він пройшов Донецьк, Бахмут… Смерть зустрів на Запорізькому напрямку в складі мінометного підрозділу.

Три роки і три місяці війни — кожен день із ризиком, на передовій. Побратими згадують Олександра як Людину з великим серцем. Не задумуючись, прикривав і рятував товаришів. Він завжди умів жартом зняти напругу, смачно готував польову юшку, коли випадала рідкісна хвилина спокою. Був охайним до дрібниць — навіть на війні стежив за порядком і вимагав того ж від побратимів. Повертаючись з гарячих точок, де не було води навіть для вмивання, перше що робив - займався пранням...

Особливо любив тварин. На війні врятував маленьке собача, яке виросло і щомісяця чекало його біля пункту перепочинку, де Олександр бував після спецзавдань. Навіть в окопі до нього прибилася дика кішка – тварини відчувають добрих людей.

А ще він був талановитим. Писав картини, різьбив по дереву, створював мозаїки зі скла, ліпнину — все, до чого торкалася його рука, ставало красивим... Робив усе з любов’ю і точністю, без зайвого галасу. Усі, хто його знав, не можуть повірити, що його більше нема. Занадто світлою і щирою була ця людина — його потребували всі навколо. Бо він був справжнім. Справжня людина. Справжній побратим. Справжній чоловік. Болить, що його нема. Болить, що найкращі йдуть. Ми пам’ятатимемо. Щиро і з вдячністю. Спочивай, Олександре!»

Талант, що жив навіть на передовій

Олександр навіть на фронті залишався художником. Малював портрети у бліндажі — графітом і олівцем, часто — у зошиті чи блокноті. Волонтери дізналися про його талант і почали підтримувати матеріалами для малювання. Олександр створював портрети на замовлення за донат, щоб допомогти підрозділу зібрати кошти на ремонт техніки, РЕБи й інше необхідне. Його малюнки стали основою волонтерської ініціативи "Малюнок з бліндажа". Про це повідомляє «СУСПІЛЬНЕ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ».

 

Малюнки Олександра Ірхи

Світла пам’ять Герою з Мени

Менська громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким Олександра Ірхи. Пам’ять про нього — світла, жива, глибока — назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав і шанував, у пам’яті його земляків і всієї України.

Вічна пам’ять Герою, вічний спокій його душі!

Фото з відкритих джерел, «СУСПІЛЬНЕ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ»