Вже 8 років спливло з того страшного дня, коли Олександр віддав своє життя за свободу і незалежність України, за майбутнє наших дітей, за всіх нас. Сьогодні вшанувати світлу пам'ять Героя, схилити голови в скорботі та покласти квіти до меморіальної дошки на Алеї Героїв прийшли мама Євгенія Петрівна, рідні загиблих Героїв, представники  центру комплектування та соціальної підтримки, культури, освіти,  міської ради, поліції та жителі міста.

Олекса́ндр Ві́кторович Шуме́йко народився 24 вересня 1982, с. Митченки Бахмацького району, Чернігівської області.

Народився 1982 року в селі Митченки Бахмацького району Чернігівської області. Вже у 1988 родина переїхала на постійне проживання до Криму, де Сашко пішов у 1-й клас місцевої школи, а 1993 року повернулася на Чернігівщину, — в село Киселівка Менського району, тож з 5-го класу Олександр навчався у Киселівській загальноосвітній школі. Мати працювала вчителем у тій же школі. Улюбленими предметами були історія, англійська мова, українська мова та література, географія. Закінчив школу 2000 року на оцінки «добре» і «відмінно». Захоплювався футболом і музикою, — улюбленим гуртом була «Арія».

Після закінчення школи вступив на заочне відділення Чернігівського інституту економіки та управління, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Фінанси». Одночасно з навчанням працював рятувальником у Києві.

Строкову армійську службу проходив у «Десні» на Чернігівщині.

2007 року одружився і разом із дружиною переїхав на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим, — у місто Щолкіне. Влаштувався на роботу рятувальником. 2013 розлучився.

У березні 2014, після збройного перевороту в Криму й окупації Криму російськими військами, залишив службу, квартиру та переїхав до родичів у Киселівку, їздив на заробітки на будівельні об'єкти Києва. За власним бажанням ходив до Менського районного військкомату, щоб його призвали на військову службу на території проведення антитерористичної операції. Мріяв про те, що Кримський півострів повернеться додому. 11 лютого 2015 призваний за частковою мобілізацією як доброволець. Після проходження підготовки на Рівненському військовому полігоні відбув у свій підрозділ.

Солдат, номер обслуги протитанкового артилерійського розрахунку 2-го взводу роти вогневої підтримки 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград» 57-ї окремої мотопіхотної бригади, в/ч пп В2304. Головний навідник гармати «Рапіра», позивний «Шум». Ніс службу у Торецьку (на той час — Дзержинськ) та в районі окупованого міста Горлівка. Після закінчення служби планував пов'язати своє життя з армією, підписавши контракт.

Загинув о 00:03 у ніч на 4 серпня 2015 року від осколкових поранень внаслідок розриву 82-міліметрової міни під час вогневого зіткнення з противником в умовах двостороннього вогневого контакту, що тривав з 23:00 до 23:50, на взводному опорному пункті поблизу села Гладосове Горлівської міської ради. Похований   на кладовищі села Киселівка.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Менської районної ради № 74 від 30 березня 2016 присвоєно звання «Почесний громадянин Менського району».

У 2018 році нагороджений Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції"  (посмертно).

Низький уклін матері та вічна пам’ять і слава нашому Герою!