На зустріч до свої земляків-менян завітав колишній житель нашого міста, в свій час учень школи ім.Леніна (нині гімназія), а сьогодні Герой України, полковник медслужби ЗСУ, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук  та начальник Чернігівського військового госпіталю Олександр Петрович Слєсаренко.

Він учасник Афганської війни, російсько-української війни, з 2014 року двічі перебував в АТО. Нагороджений Орденом Данила Галицького, двома Орденами Червоної Зірки та Орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня

Олександр Петрович з першого дня повномасштабної війни забезпечував охорону й оборону очолюваного ним госпіталю. Він організував цілодобове надання медичної допомоги пораненим, зокрема з операційним втручанням. Завдяки його роботі було врятовано життя понад 450 військовослужбовців та 600 цивільних осіб, з яких 50 — діти.

На зустріч зі знаменитим земляком прийшли учні шкіл міста, педагоги, працівники культури, медицини та міської ради. Спілкування вийшло дуже теплим та невимушеним. Присутнім було цікаво все – що спонукало обрати фах військового лікаря, як довго потрібно вчитись, щоб стати таким лікарем, що запам’яталось з перших днів війни, чи бували хвилини відчаю і т.д.

Військовий медик розповів, що фах військового обрав ще з дитинства за прикладом батька, а от рішення стати медиком прийняв під умовляння матері, об’єднавши ці бажання вступом до військово-медичної академії, але вже з другого року навчання полюбив медицину настільки ж сильно, як і військову справу. Прийшло розуміння, що ці два напрямки фактично одне ціле, адже хтось же мусить рятувати і лікувати поранених, повертаючи їх до життя. Щодо того, скільки потрібно вчитися на медика, лікар відповів – «Все життя. Спершу академія, далі інтернатура, потім кожні кілька років потрібно підтверджувати свій фах. Справжній лікар має бути в курсі всіх новинок. Гарно вчіться, займайтеся спортом, закінчуйте військово-медичну академію. Будемо раді прийняти вас на роботу в наш госпіталь, нам дуже потрібні молоді кваліфіковані кадри».

24 лютого о 4 ранку був уже на роботі, а вже за півгодини привезли перших поранених прикордонників. Йому  пропонували евакуювати заклад з усім колективом. «Категорично відмовився. Знали відразу, що відступати і здаватися не будемо, вирішили залишитись і надавати медичну допомогу всім, хто її потребує. Було й страшно, і хвилини відчаю бували, хоча й пройшов службу у  розвідувальній роті в Афганістані. Сили додавали спілкування з дружиною та маленьким онуком, а також мужність чернігівців, яку спостерігав щодня.  Коли бачиш, як у тероборону записуються інваліди, жінки, люди похилого віку, серце переповнюють гордість і бажання зробити заради цих людей все можливе».

Дружина лікаря, Тетяна Миколаївна, на питання, що допомогло вижити в такий важкий час відповіла «Справжнє кохання». Вона розповіла, як 8 березня їй передали букет тюльпанів від чоловіка, який тоді днями і ночами рятував поранених у госпіталі. «Це був найкращий букет за все життя. І саме тоді я зрозуміла, що ми переможемо». У родині двоє синів, які за прикладом батька обрали фах військових лікарів і зараз також рятують життя людей.

Звичайно, меняни не могли залишити дорогих гостей без подарунків. Спершу діти розповіли авторський вірш та проспівали пісню «Червона калина». Подарунки від учнів та педагогів менських шкіл – предмети гігієни, смаколики, постільну білизну, одяг та дитячі малюнки передали воїнам, які зараз лікуються у госпіталі. Кошти (22 тис. грн.), зібрані вірянами сіл Осьмаки та Ушня священнослужитель також передав на потреби госпіталю. На згадку про сьогоднішю зустріч родині подарували вироби наших митців – чудову картину Оксани Горбач (на якій якраз зображені національні символи – соняшники, як символ життя та сонця і калина – кохання та Україна) та гончарне диво – підсилювач звуку від Олега Луцука.

Голова громади Геннадій Примаков під час вручення Подяки Менської міської ради висловив Олександру Петровичу слова вдячності за підтримку нашої громади під час війни, відзначив його щоденну титанічну працю та сказав, що з такими Героями нашу країну перемогти неможливо!