Омельяненко Олександр Ігорович

12.08.1996 - 13.06.2026

Олександр Ігорович Омельяненко народився 12 серпня 1996 року. Хлопець виростав у багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей — три брати та сестра. Дитячі та шкільні роки Олександра минули у селищі Макошине, де він навчався у місцевів школі.

Після здобуття середньої освіти Олександр обрав будівельну професію та вивчився на муляра (каменяра). До початку військової служби він деякий час жив і працював за межами рідного селища. За спогадами близьких, Олександр був доброзичливим, життєрадісним та щирим, завжди зберігав оптимізм і мав велике серце. Був одружений, проте згодом розлучився, дітей у шлюбі не мав.

Ще до початку повномасштабного російського вторгнення, у період проведення АТО (ООС), Олександр прийняв свідоме рішення стати професійним військовим та підписав контракт із Збройними силами України.

З перших днів повномасштабної війни він без вагань зустрів ворога на передових позиціях. Пройшовши через саме пекло жорстоких боїв, Олександр виявив стійкість, відвагу та вірність військовій присязі. Його бойові нагороди стали свідками справжньої мужності, успішного виконання складних завдань та героїчних вчинків, які він здійснював із ризиком для власного життя.

Навесні 2024 року, під час виконання чергового бойового завдання, захисник отримав важке поранення. Після тривалого лікування через значне ушкодження здоров'я Олександра комісували з лав ЗСУ зі встановленням II групи інвалідності. Проте запеклі бої та пролита кров за рідну землю не залишилися непоміченими — свідками його залізної стійкості, безмежної відваги та успішного виконання бойових завдань стали заслужені нагороди. Серед них — державна нагорода України Медаль «Захиснику Вітчизни», відзнака Міністерства оборони України Медаль «За взірцевість у військовій службі», Відзнака «За мужність та відвагу», медаль «Незламним Героям російсько-української війни», Медаль «За хоробрість в бою» та Медаль «Ветеран війни» — пам'ятний знак або відзнака до статусу ветерана.

Повернувшись до рідного селища, Олександр проживав разом із мамою. Протягом двох років ветеран мужньо долав важкі наслідки пережитого на війні та боровся із підірваним пораненням здоров'ям. Попри всі труднощі цивільного життя та випробування, він залишився добрим і не скаржився на долю.

13 червня 2026 року серце 29-річного захисника передчасно зупинилося. 15 червня його поховали в селищі Макошине на місцевому кладовищі .

Життєвий шлях Олександра Омельяненка — це історія мужності, самовідданості та честі воїна, який віддав своє здоров'я за свободу України. Пам'ять про мужнього сина Макошинської землі та вірного захисника України назавжди житиме в серцях його мами, братів, сестри, побратимів та всієї Менської громади.

Вічна пам’ять та вічний спокій Герою.