Володимир Іванович Котченко

01.01.1973 — 29.11.2024

Володимир Іванович Котченко народився 1 січня 1973 року в селі Куковичі Менського району. Тут минули його дитинство і юність. Навчався у Куковицькій середній школі, де запам’ятався як розумний, добрий і порядний хлопець. Він ніколи не проходив повз чужу біду — завжди допомагав і словом, і ділом, згадує класний керівник Ольга Сидоренко. «Володимир був гарним і добрим учнем, справжньою опорою для батьків. А вже подорослішавши, став турботливим чоловіком і люблячим батьком, який понад усе дорожив родиною», — говорить пані Ольга.

Після закінчення школи Володимир Котченко працював на Макошинському заводі залізобетонних виробів. у 1992 - 1997 рр. навчався в Національному аграрному університеті, де здобув фах агронома. Після університету працював в Українському науково-дослідному інституті сільськогосподарської радіології, досліджував ґрунти у Чорнобильській зоні. 2001 року отримав другу — економічну — освіту в Інституті післядипломної освіти НАУ.

1997 року одружився. З родиною жив у селищі Чабани Фастівського району, а згодом оселилися в місті Бровари Київської області. Разом із дружиною Людмилою виховували двох дітей — сина Олексія та доньку Анну. За словами сестри Оксани, Володимир жив для інших: «Він був душею компанії, добрим, уважним, безвідмовним другом. Для дітей — найкращим татом у світі».

Аби забезпечити родину, в непрості 2000-ті роки працевлаштувався до приватного підприємства «Нові комунікаційні технології», «Група компаній Добробуд», «ГАЛО», де поєднував знання економіста з уміннями майстра: був і обліковцем, і встановлював освітлювальне та музичне обладнання, займався звукоізоляцією, працював водієм. Останнє місце роботи у 2023 - 2024 рр. — на фармацевтичному складі в ТОВ "Оптіма".

У липні 2024 року Володимира Івановича призвали до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-санітаром у механізованому батальйоні. 29 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Волфине Сумської області Воїн загинув. Через запеклі бої його довго вважали зниклим безвісти. Лише через 9 місяців, після проведення ДНК-експертизи та всіх офіційних підтверджень, рідні дізналися правду — Володимир загинув як Герой.

23 вересня 2025 року у Броварах відбулося прощання із Захисником України Володимиром Котченком. Провести його в останню путь прийшли родина, побратими, друзі, знайомі, колеги та вдячні земляки. Поховали воїна на Алеї Слави.

У рідних Куковичах, де живуть батьки Володимира, його згадують із теплотою та гордістю. Односельці вирішили увічнити пам’ять земляка — до роковин загибелі планують встановити меморіальну дошку. Про це розповіла бібліотекар Менської публічної бібліотеки Марія Гливчак. Кошти на виготовлення зібрали всім селом під час благодійного ярмарку, а також від підприємства допоміг директор ТОВ «Куковицьке» Сергій Стрілець.

Менська громада схиляє голови перед пам’яттю Володимира Котченка — справжнього сина України, турботливого батька, вірного друга та мужнього захисника.
Вічна і світла пам’ять Герою!