Євгеній Олександрович Бурка
22.06.1980 - 18.03.2025
Євген Олександрович Бурка народився 22 червня 1980 року в Мені. У 1987 році його родина переїхала до Краматорська, де він пішов у перший клас. Після закінчення дев'яти класів у 1995 році Євген повернувся до Дягови, де мешкали його дідусь і бабуся. Там він продовжив навчання у Дягівській школі, а згодом здобув професію тракториста в Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.
У 1998–1999 роках проходив строкову службу в армії, після чого повернувся в рідне село. Тут доглядав за бабусею й дідусем, працював у колгоспі, будував своє життя.
2006 року одружився. Разом із дружиною Людмилою виховував двох доньок, народжених у 2007 та 2009 роках. Був працьовитим, дбайливим і турботливим батьком, який не просто любив своїх дітей, а й навчав їх усьому, що знав і вмів сам. «Євген і торти пекти навчив, і сіно косити, і мотоцикла ремонтувати», – згадує дружина Людмила.
Та на схід України прийшла війна, і Євгена мобілізували до ЗСУ. У 2015–2016 роках він проходив службу в зоні Антитерористичної операції, захищаючи рідну землю від ворога.
Після повернення додому працював у фермерському господарстві «Бутенко», але мирне життя перервало повномасштабне вторгнення росії в Україну. У травні 2024 року його знову мобілізували.Захищав Україну у складі 11-го окремому мотопіхотного батальйона, обіймаючи посаду стрільця – помічника гранатометника.
18 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області Євгеній Бурка загинув, віддавши своє життя за незалежність України.
22 березня 2025 року Менська громада провела в останню путь свого захисника. У рідному селі Дягова зібралися рідні, близькі, бойові побратими, сусіди та просто небайдужі люди, щоб віддати шану мужньому воїну, який до останнього подиху захищав Батьківщину.
Євгеній Бурка був люблячим чоловіком, турботливим батьком, вірним другом і щирою людиною, яка до останнього подиху стояла на захисті своєї країни.
Він залишиться у пам’яті тих, хто знав його, світлою людиною, яка любила життя, родину та Україну.
Герої не вмирають. Вони живуть у серцях тих, кого захищали.
Вічна пам’ять Герою, вічний спокій його душі!