back

ІЛЬЧЕНКО 

Роман Сергійович

 4.05.1987  - 13.04.2024

18 квітня 2024 року рідні, близькі, друзі, однокласники, колеги по роботі, представники влади та жителі Менської громади провели загиблого Захисника Романа Сергійовича ІЛЬЧЕНКА в останню земну дорогу.

Роман ІЛЬЧЕНКО народився 4 травня 1987 року в м. Мена. Навчався в Менській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка, яку закінчив 2004 року.

У 2005 – 2006 рр. служив у Збройних силах України.

2009 року працевлаштувався у Менському РЕМі електромонтером розподільних мереж. Через деякий час був переведений на посаду майстра дільниці, а в травні 2019 року призначений старшим майстром. Паралельно заочно закінчив Прилуцький агротехнічний коледж за спеціальністю "Електроенергетика". Колеги відгукуються про Романа як про порядного працівника, гарного сім'янина, доброго, товариського колегу.

2020 - 2021 рр. працював енергетиком у ТОВ "Агроресурс-2006" у селі Киселівка.

Був одружений, мав двох доньок. 

Перебував на обліку в першому відділі Корюківського РТЦК і СП. 3 травня 2022 року призваний по мобілізації до Збройних сил України та зарахований до особового складу роти охорони Корюківського РТЦК і СП.

З 13 квітня 2023 року проходив військову службу по захисту Батьківщини на Сході країни.

13 квітня 2024 року поблизу н.п. Новодонецьке Волноваського району Донецької області гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини 1376 старший солдат Роман ІЛЬЧЕНКО загинув, виконуючи військовий обов’язок з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

Згадує класний керівник Романа, Людмила Вікторівна СКРИПКА:

«Як би хотілося повернути час назад, щоб наш Ромчик був живий! Але він нам залишив тільки спогади про себе.

Як він любив спорт, футбол. Мріяв стати вчителем фізичного виховання, навчати дітей. У пам’яті: як тільки гра в футбол – біжать до мене додому. Дзвоник у двері. Відкриваю – на порозі два мої учні, Ромчик і Грибін Саша. Спочатку з’являється величезний букет квітів, а потім вони.

–  Людмило Вікторівно, Ви наш талісман, побажайте нам удачі! – і йдуть.

Згадую, як здавали екзамени в 11 класі і я чатувала під дверима. Чекала на кожного свого учня. Ось виходить Ромчик, навіть не виходить, а вибігає і так радісно: «Я здав, Людмило Вікторівно! Є-с-с, є-с-с!»

Товариський, мав багато друзів серед учнів школи, у однокласників був любимчиком, усі його звали «нашим Ромкою».

Був веселим і дуже добрим, з повагою ставився до вчителів. Активний у громадському житті. Відвертий, чесний, міг трошки побалуватися, як і всі учні.

Роман був людиною слова: якщо щось обіцяв, то обов'язково виконував. Дуже любив життя, свою, дружину, доньок, батьків, сестричку, племінника.

З початком повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. Згадую останню зустріч – і зараз перед очима Ромчине усміхнені обличчя. Їхали пізно з села, зупинилися на блокпості. Дістаю документи з сумочки, подаю, підіймаю очі – а переді мною наш Ромчик!

–  Доброго вечора, Людмило Вікторівно! Це я, ваш Ромчик!

Оббіг машину, відкрив двері, і ми так кріпенько обнялися, що ось уже стільки пройшло часу, але й зараз відчуваю ті обійми і мужні руки нашого Ромчика.

Ромчику, ти назавжди залишишся у нашому серці».

Висловлюємо глибокі слова співчуття та підтримки рідним та друзям загиблого Героя.

Поділяємо важкий біль втрати та сумуємо разом із вами.

Вічна пам’ять Герою і вічний спокій його душі!

 

 

07 травня 2024
back