Чуфицький Олександр Євгенійович
26. 02. 1974 – 27. 05. 2019
Народився в м. Костянтинівка Донецької області. В 1981 році пішов до першого класу СШ № 1, яку закінчив у 1989 році. У 1992 році служив строкову службу в лавах ЗСУ. Після служби в армії здобув юридичну освіту і став правоохоронцем. У 2002 році став засновником і директором підприємства «Укрпромбуд» у м. Костянтинівці Донецької області. У 2007 році переїхав із родиною до м. Коломия Івано-Франківської області. В цей час працює на підприємстві «Лісові ресурси». Під час другої хвилі мобілізації, у травні 2014 року, був призваний Коломийським військовим комісаріатом захищати територіальну цілісність України. Олександр Чуфицький почав службу в п’ятому батальйоні територіальної оборони «Прикарпаття» головним старшиною. Служба проходила в районі м. Тельманове Донецької області. У Олександра був позивний «Балу». Брав участь у визволенні військовослужбовців-заручників 72 ОМБР із території Росії у складі окремої бойової групи. У серпні 2014 року, коли відбувалися тяжкі бої з великими втратами, забезпечував вивід особового складу батальйону з Тельмановського району. В жовтні 2014 року був переведений до складу 128-ї бригади, де продов- 207 жив захищати Україну у складі 15-го окремого штурмового гірсько-піхотного батальйону. 30 січня 2015 року брав участь у боях за Дебальцево, де під час одного з тяжких боїв отримав поранення середньої тяжкості. З Харківського шпиталю був направлений на лікування до шпиталю міста Чернівці, але напружена ситуація на фронті і доля побратимів були для Олександра важливішими власного здоров′я, і він принципово покинув лікування і повернувся на передову. Після короткотривалого відпочинку, після виходу бригади із Дебальцевого, Олександр повернувся до служби. 11 червня 2016 року під час важких боїв на передовій отримав тяжке мінно-вибухове поранення біля шахти Бутівка. Осколками снаряду розірвало руку. Почалося довготривале лікування. Волонтери та небайдужі українці на благодійних акціях, концертах з участю ветеранів АТО збирали кошти для допомоги Олександру. Він переніс 15 операцій для відновлення функцій руки, проте поліпшення майже не відбулося. 27 травня стався інсульт, і Олександр впав у кому. Помер 27 травня 2019 року внаслідок перенесеного інсульту. Похований 29 травня 2019 року на кладовищі міста Мена. Йому було 45 років. Залишилися дружина та двоє синів. Нагороджений: 1. 16. 03. 2015 року нагороджений начальником Генерального штабу, Головнокомандувачем ЗСУ почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» III ступеня та 15. 08. 2016 року нагрудним «За взірцевість у військовій службі» – II ступеня. 208 2. 08. 05. 2015 року нагороджений Президентом України медаллю «Захиснику Вітчизни». 3. 11. 03. 2015 року Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України». 4. 18. 08. 2016 року нагороджений почесною відзнакою ІваноФранківської ОДА та обласної ради «За бойову звитягу». Вічна та світла пам’ять Воїну – Захиснику України. Спогади дружини Чуфицької Світлани Миколаївни Саша завжди був дуже позитивною людиною, оптимістом у житті. Як чоловік, він робив усе, аби я почувала себе жінкою, і робив це просто так, без приводу. Він знав, що я з дитинства люблю рожеві троянди і часто дарував квіти. Був один випадок, який я пам’ятаю все життя… Чоловік їхав у відпустку з передової, а я вийшла його зустрічати до потягу, але за 2 години до прибуття зв′язок пропав. Я терпляче чекала на пероні, і тут виходить з вагону військовослужбовець і каже: – «Саша не приїхав…» У мене сльози на очах, стою, нічого не розумію, а тут ще з гучномовця оголошення про відправку потяга і раптом з тамбура до мене простягається рука з букетом троянд – Саша виходить і каже: «Ну пробач, хотів зробити тобі приємний сюрприз – твої улюблені троянди, але чисто рожевих не було, то купив біло-рожеві…хвилювався, як ти відреагуєш». Таким він був – уважним і люблячим. Тепер я йому на цвинтар несу квіти нашого кохання... Ми з ним були до останнього разом. Якщо я щось робила по дому, то все одно він навіть з однією рукою мені допомагав. Кожного ранку перед кавою завжди щось 209 знаходив кумедне з інтернету – чи то анекдоти дотепні, чи якісь приколи, щоб підняти ранковий настрій Я йому вдячна за все. А ще він був люблячим і чуйним батьком, обожнював своїх синів Ярослава і Олександра і хотів, щоб вони отримали освіту і мали гарну професію, тому іноді строго розмовляв за навчання. А ще хотів, щоб вони виросли справжніми чоловіками. Нам дуже його не вистачає, ми сумуємо за ним, часто згадуємо і пишаємося, бо наш тато пішов на війну захищати свою родину і країну. Він справжній чоловік, Воїн, Батько. Пошукова група комунального позашкільного навчального закладу «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства учнівської молоді», гурток «Пішохідний туризм». Керівниця – Гладченко Ганна Леонідівна, методистка, керівниця гуртка «Пішохідний туризм» комунального позашкільного навчального закладу «Центр національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства учнівської молоді»