back

Права людини: загальна їх реалізація та захист в Україні

Людина, її права і свободи становлять у правовій державі найвищу соціальну цінність, саме на їхнє забезпечення й найповнішу реалізацію у суспільному житті має бути спрямована уся державна діяльність і насамперед діяльність у сфері державного управління. Адже конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Гарантування прав і свобод людини є головним обов’язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність.

Конституційним принципом є принцип верховенства права який закріплений у ст. 8 Конституції України, громадяни здійснюють свої права за принципом “дозволено все, що прямо не заборонено законом”, а державні органи та їх посадові особи — за принципом “дозволено лише те, що прямо визначено законом”. Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

Окрім цих визначальних конституційних положень, які становлять міцну правову основу статусу людини в Україні, її конституційні права і свободи закріплені у спеціальному розділі “Права, свободи і обов’язки людини і громадянина”. У свою чергу, ці права і обов’язки, разом із зазначеними вище конституційними принципами, становлять конституційний статус людини і громадянина. Будучи конкретизовані у нормах чинного законодавства, вони разом з цими нормами складають правовий статус особи, захист і здійснення якого становить головне завдання правового регулювання, діяльності управлінських ланок державного апарату.

Цілком зрозуміло, що ефективне забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян може бути належним лише за умов, коли структура, форми діяльності, сам стиль праці, ставлення до людини в апараті державного управління у кожного працівника цього апарату будуть оптимальними у плані відчуття та швидкого реагування на будь-які негативні моменти, які стримують у тому чи іншому випадку практичне здійснення прав і свобод, а також законних інтересів членів суспільства.

Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежною державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

Так в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Ст. 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно ст. 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права будь-якої людини є універсальними (тобто, вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (тобто, вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід’ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав).

Спрощено права людини характеризуються трьома головними рисами:

·         кожна влада має обмеження для своєї діяльності;

·         у кожної людини є своя суверенна сфера, в яку ніяка влада не може втручатися;

·         кожна людина може виступити проти держави або іншого індивіда з метою захисту своїх прав.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що будучи фундаментальними, права людини разом із тим не є абсолютними. В ліберальному дискурсі такі обмеження характеризуються висловом про те, що “Ваші права закінчуються там, де починаються права інших людей“.

В соціально-правовій практиці права можуть обмежуватися з метою захисту інших соціальних цінностей. Наприклад, заборона пропаганди расизму або закликів до бунту обмежують свободу слова; деякі заходи правоохоронних органів обмежують таємницю приватного життя, тощо. Важливо те, що таке втручання в сферу особистих прав не може бути свавільним й встановлюється вимогами закону. В демократичній державі умови, за яких права людини можуть бути обмежені, детально визначені в Конституції. Так у ст. 64 Конституції України встановлено, що “В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47,  52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції”.

Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією і з метою:

·         врятування життя людей та майна;

·         запобігання злочинові чи його припинення;

·         забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту;

·         забезпечення охорони здоров’я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей;

·         запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Ні в якому разі не можуть бути обмежені:

·         право мати рівні з іншими конституційні права і свободи та право бути рівними перед законом;

·         право громадянина України не бути позбавленим громадянства; право не бути вигнаним за межі України та право не бути виданим іншій державі;

·         право на життя і право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;

·         право кожного на повагу до його гідності і право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню: право не бути підданим без власної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам;

·         право на свободу та особисту недоторканність; право не бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом, тощо.

Тобто, фундаментальний характер прав людини означає, що будь-яке втручання державної влади у реалізацію ваших прав має бути чітко юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим.

Фундаментальні засади захисту суб’єктивних прав містяться у Конституції України, відповідно до ч. 3 ст. 8 якої звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Крім цього, гарантується право на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Нагадуємо, що правову допомогу можна отримати звернувшись до Коропського бюро правової допомоги з 09-00 год. до 18-00 год. з понеділка по п’ятницю за адресою: смт. Короп, вул. Успенська, 2, тел.:(04656) 2-12-62.

Також за правовою допомогою звертайтесь до Менського місцевого центру з надання БВПД з 8-00 год. до 17-00 год. за адресою: м. Мена, вул. Титаренка С., 6-А , тел.: (04644) 3-30-01.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103.

 

09 грудня 2021
back