Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року №431/2007, щорічно у третю неділю травня відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.

Цього дня по всій Україні віддають шану жертвам політичних репресій. Традиційно в цей день українці вшановують пам’ять тих, кому зламали долі сили, що намагались знищити Україну, українців та українську культуру.

Політичні репресії в Україні розпочалися із першої спроби встановлення радянської влади – з початку 1918 року. Терор носив цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по селянству. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки.

За оціночними даними архівних матеріалів Служби Безпеки України, в Україні було заарештовано понад мільйон осіб, 545 тис. з них засуджені, у т.ч. – щонайменш 140 тис. розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України виселено 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.

Наслідками комуністичного терору в Україні стали знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії та денаціоналізація.

Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї, представники інших національностей.

Україна послідовно проводить державну політику, спрямовану на відновлення та збереження історичної пам’яті українського народу, забезпечення дотримання ідеалів гуманізму та демократії, прав і свобод людини і громадянина.

На даний час іменний список репресованих на території України та архівні матеріали про каральну машину СРСР – це більше 100 величезних томів.

У 2018 році, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», було суттєво розширено коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримали ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

Одним з найбільших місць поховання жертв сталінських репресій на території України - таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні (нині Броварський проспект у Дніпровському районі м. Києва). Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб, на даний час встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.

Відомі й деякі інші місця масових поховань жертв політичних репресій 1937-1938 років: Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).