back

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

Події Постмайданівської України увійдуть в історію нашої Держави як боротьба українського народу проти зовнішньої агресії, за волю, за честь і славу, за народ, за Незалежність Батьківщини. В черговий раз за свою багатовікову історію українці довели, що готові стояти до останнього за волю свого народу. Довели, що готові віддати життя за свободу. Довели, що Честь, Слава, Гідність – це не просто слова, а принципи, заради яких варто жити і заради яких можна померти.
З перших днів проведення антитерористичної операції сотні менян відстоюють свободу і незалежність України, борються за її квітуче майбутнє. Нам є ким пишатися. Та, на жаль, і є за ким сумувати.
З поля бою цієї неоголошеної війни не повернулося вже четверо синів нашого міста.
Ця сторінка — краплина у морі всенародної шани і пам’яті.
Ми бережемо спогади про кожного з Героїв. І низько схиляємось перед величчю їх подвигу.
Пролита кров наших славних земляків, та тисяч наших хоробрих захисників нашої держави з інших куточків Світу, вимагає від кожного з нас нарешті змінити свою країну. Зробити її, нарешті, такою, як про це мріяли наші предки, мріємо ми, і мріяли Герої сучасної України. Змінитись маємо і ми. Кожен із нас.
Лише тоді кров Героїв буде не даремною. Вони знали, за що йшли на смерть. Тепер це зрозуміти маємо і ми.
Слава Україні!
Героям слава!

Вічна пам’ять загиблим…


 Титаренко Сергій Миколайович

(08.08.1992-09.08.2014)

Народився 8 серпня 1992 року у місті Мена Чернігівської області. Закінчив Менську середню школу І-ІІІ ступеня ім. Т.Г. Шевченка. У 2010 році закінчив Сосницький професійний аграрний ліцей та здобув професію електрозварника ручного зварювання; водія автотранспортнх засобів категорії.

З квітня 2011 по квітень 2012 року проходив строкову військову службу у збройних силах України в/ч А 3251. За військовою спеціальністю — командир автомобільного відділення. Одержав звання молодшого сержанта.

При проведенні першої хвилі мобілізації був призваний 19 березня 2014 року до лав Збройних Сил України.

З 24 липня брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Служив старшим навідником 2-го гаубичного самохідно-артилерійського взводу 3-ої гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини В 1688.

Загинув 9 серпня 2014 року у ході ведення бою за селище Челюскінець Лутугинського району Луганської області.

Похований у місті Мена Чернігівської області на центральному кладовищі.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).


Андрейченко Максим Павлович

(30.09.1992  - 22.08.2014)

Народився 30 вересня 1992 року у місті Мена Чернігівської області. Після закінчення школи вступив до Конотопського політехнічного технікуму Сумської області. Здобув вищу освіту у Конотопському політехнічному інституті.

З 21 серпня 2013 року приступив на контрактну військову службу у частині А 1815 (селище Гончарівське Чернігівського району) механіком — водієм танка.

Загинув 22 серпня 2014 року внаслідок попадання снаряду в танк під час виконання бойового завдання у районі селища Біле Лутугинського району Луганської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований у місті Мена Чернігівської області на кладовищі по вул. Лермонтова

 

 

 


 Жеребило Вадим Володимирович

(07.10.1993-31.01.2015)

Народився 07 жовтня 1993 року у місті Мена Чернігівської області. У 2009 році закінчив Менську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, після закінчення якого навчався у Київському національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут».

Навчання у виші перервав у зв’язку з подіями на Майдані, був активним учасником Революції Гідності.

З початком військових дій на сході України пішов у лави добровольчого батальйону «Айдар».

Під час боїв був поранений, але від госпіталізації відмовився.

Загинув 31 січня 2015 року внаслідок розриву снаряду під час виконання бойового завдання по охороні ТЕЦ міста Щастя Новойдарського району Луганської області.

Похований у місті Мена Чернігівської області на центральному кладовищі.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Всеукраїнська громадська організація “Спілка ветеранів та працівників силових структур України “ЗВИТЯГА” посмертно нагородила Жеребило Вадима Володимировича відзнакою “ЗА ВІРНІСТЬ ПРИСЯЗІ”.

Українська православна церква Київського патріархату нагородила Вадима медаллю “За жертовність і любов до України”.

 


Головатий Максим Сергійович

(23.02.1992-18.02.2015)

Народився 23 лютого 1992 року у місті Мена Чернігівської області. У 2010 році закінчив Менську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Т. Шевченка. Протягом 2010-2012 років навчався у Чернігівському професійно-технічному ліцеї № 18 за спеціальністю «муляр-штукатур».

Строкову військову службу проходив у складі 36-ї окремої бригади берегової оборони (селище Перевальне Сімферопольського району, АР Крим).

Працював робітником ТОВ «Мена ПАК».

Мобілізований до лав Збройних Сил України 28 квітня 2014 року.

Молодший сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону (1-а окрема танкова бригада).

Вважався зниклим безвісти з 18 лютого. Якраз тоді його підрозділ з боями відходив від Дебальцевого.

За долю хлопця переживала вся Мена, сподівалися до останнього: може, в полоні чи добрі люди переховують.

Надія згасла, як і вогник солдатської душі – Максима опізнали серед загиблих.

Максим загинув від снайперського вогню 19 лютого 2015 року під час відходу українських військ з міста Дебальцеве Донецької області.

Тіло героя привезли до рідного міста 29 квітня.

Поховання відбулося 30 квітня. В цей день в місті було оголошено День жалоби.

Хай земля тобі буде пухом, хоробрий захиснику Віт­чизни…

Максим похований у місті Мена Чернігівської області на центральному кладовищі.


Ільчишин Олександр Михайлович

(20.06.1989-23.08.2016)

Народився 20 червня 1989 року у місті Мена Чернігівської області. Закінчив Менську районну гімназію, у 2007 році Сосницький професійний аграрний ліцей. У 2007-2008 роках проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Мобілізований до лав Збройних Сил України у березні 2014 року.

З 18 березня по 19 травня 2014 року служив стрільцем відділення охорони Менського районного військового комісаріату.

З 19 травня 2014 року — солдат, кулеметник мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2».

Брав участь у визволенні Слов’янська, Красного Лиману та Попасної.

9 серпня 2014 року отримав важке поранення внаслідок підриву на міні бронемашини.

Проходив лікування у Харківському госпіталі, травматологічному відділенні Київського шпиталю. Згодом був направлений на реабілітацію в Ірпінський госпіталь Київської області.

2 вересня 2014 року, після складної операції, впав у кому.

Помер 24 серпня 2016 року, не приходячи до свідомості, вдома, у місті Мена.

Похований у місті Мена Чернігівської області. 

 

 


Бурлак Микола Михайлович

(09.04.1987-19.07.2014)

Микола Михайлович Бурлак народився 09.04.1987 із села Стольне. 

Закінчив Стольненську середню школу, Чернігівський навчально-курсовий комбінат корпорації «Укрбуд». Проходив строкову військову службу у Збройних силах України. У 2008—2011 роках — служба за контрактом, смт Гончарівське Чернігівського району, механік-водій. У 2012 році намагався вступити на службу до органів внутрішніх справ та не вийшло через проблеми зі здоров'ям (хворі нирки). З травня 2013 — старший стрілець, 13-й аеромобільний батальйон, 95-та окрема аеромобільна бригада.

Загинув 19 липня 2014 року у Лисичанську – це перший військовослужбовець з Менського району, який загинув в зоні Антитерористичної операції.

Двадцятисемирічний хлопець служив за контрактом в 95 аеромобільній бригаді міста Житомир, звідти його направили на схід країни.

Похований у рідному селі 24 липня 2014 року.

У 2018 році нагороджений Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції"  (посмертно).

 

 

 


Уткін Олександр Анатолійович

(07.11.1970-20.08.2014)

Олександр Анатолійович Уткін народився 7 листопада 1970 року у селі Подище Прилуцького району. Середню освіту отримав у Чернігівському інтернаті. За місцем проживання був зареєстрований у місті Кролевець, що на Сумщині. Працював на Чорнобильській АЕС у місті Славутичі Київської області.

Старший розвідник, сержант 3-го відділення 2-го взводу резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України Олександр Анатолійович був мобілізований добровольцем 16 червня 2014 року. Він був зарахований до списків особового складу частини 3027 села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Олександр Уткін загинув 20 серпня 2014 року під час бою біля міста Іловайськ Донецької області.

Похований солдат у селі Киселівка Менського району Чернігівської області за місцем проживання рідної сестри.

Указом Президента України №892 від 27 листопада 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У пам’ять про Олександра Уткіна в травні 2015 року в центрі села Киселівка та в грудні 2015 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи-інтернат встановлені меморіальні дошки. На честь Олександра Уткіна та загиблих земляків у серпні 2017 року встановлена пам’ятна дошка на Алеї Героїв.

Олександру Уткіну присвоєне звання «Почесний громадянин Менського району».

У 2018 році нагороджений Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції"  (посмертно).

 


Шумейко Олександр Вікторович

(24.09.1982-03.08.2015)

Рядовий військової частини 2403, народився 24 вересня 1982 року в с. Митчинка Бахмацького району Чернігівської обл., українець. У 2000 році закінчив навчання у Киселівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.

У 2007 році одружився та виїхав на проживання в АР Крим м. Щолкіно, в 2013 році розлучився. Дітей не мав.

У березні 2014 року приїхав до с. Киселівка Менського району, де проживав у помешканні дідуся. Їздив на заробітки в м. Київ, зареєстрований за місцем проживання не був.

Мобілізований 11.02.2015 року Менським РВК, направлений у м. Рівне для навчань та бойового злагодження в учбову частину.

Шумейку Олександру Вікторовичу надають військове звання «рядовий», призначають на посаду «номер обслуги протитанкового артилерійського розрахунку ІІ взводу роти вогневої підтримки» в/ч п/п В 2304.

Військова частина направлена в район м. Горлівки Донецької області для участі у бойових діях.

Шумейко Олександр Вікторович героїчно загинув 03 серпня 2015 року під час вогневого зіткнення з противником в умовах двостороннього вогневого контакту, яке тривало з 23-00 години до 23 години 50 хвилин в районі м. Горлівка.

Смерть настала від розриву 82-міліметрової міни.

Згідно Указу Президента України № 553 від 22 вересня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Шумейка Олександра Вікторовича нагороджено орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Олександру Шумейку також присвоєне звання «Почесний громадянин Менського району».  

У 2018 році нагороджений Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції"  (посмертно).

11 грудня 2018
back