Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на полях бою Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.
Мільйони людей забрала війна. Це важко пережити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони - це всесвітній біль і жах. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів, рідних і близьких; у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили таке пекло. Ветерани часто говорять з нами про тяжкі роки війни, ті хто воював, ті хто були іще дітьми в ті роки.  Їх залишилося так мало…  
Ось перед самим Днем пам’яті та примирення, перед Днем перемоги  над нацизмом у Другій світовій війні пішов із життя інвалід війни Оліфіренко Василь Іванович, наш земляк, менянин. У квітні відійшли у вічність  учасники бойових дій Дягтяренко Віра Улянівна,  Федор Іванович Куліш. На початку минулого  року пішли із життя учасники бойових дій, інваліди війни Ємець Михайло Павлович, Аронов Віктор Лазаревич, Терпицький Микола Григорович, Сипченко Степан Максимович.
Вони вже не посміхнуться нам сьогодні, не розкажуть своїх спогадів про війну, не скажуть нам тепле слово та не зустрінуть цю весну. Поклонімося ж разом їхнім подвигам.  На жаль, їх залишається все менше, вони йдуть від нас, забираючи з собою ту мужність, що потрібна нам, їхнім дітям та онукам, життєлюбство і силу волі.  
Але світла пам’ять про них  назавжди залишиться у наших серцях…
От і все.
Поховали старенького діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
Він боровся з фашистом і катом,
Повернувсь на Вітчизну свою.
Поклонись до землі, і згадайте старого солдата.
Він не був, а він жив і любив свою землю святу.
 
Вічна пам’ять вам, діди і прадіди…